Купить Канабис ЭКСТАЗИ АМФ ГАШ COCAIN Меф Аркадак

Закладки, брат, это важная часть нашей культуры, нашего среды обитания. Я потратил неделю, чтобы найти проводника к миру пурпурного тумана, и, наконец, мой труд оказался вознагражден. Встретился я с этим типом, которого звали Васяком, он был легендой среди наркоманов. Что за амбал я тогда был, не понимал, но Васяк сразу же понял, что я из той же стаи.

Встреча прошла в старой заброшенной арке, мутная погода сотворила подходящую атмосферу для такого дела. Васяк давай мне эти закладки - небольшие пакетики, тщательно замотанные в фольгу. Он сказал, что это ЛСД 25, самая сильная дурь, которую я только могу представить. Мой же шанс на рассмешить попа в церкви был привидением, которое не дает мне покоя ни днем, ни ночью.

Я решил испытать эту историю на прочность. Дома, в своей маленькой квартире, я достал одну из закладок и закурил штакетину с марихуаной, чтобы расслабиться и полностью открыться к новому опыту. Прикурив бонг, я очень осторожно покололся и вдохнул густой дым, который перенес меня в параллельную реальность моментально.

Я оказался на празднике цветов и звуков, где все стены покрыты пурпурным туманом, который казался мне самим небом. Я просто не мог плюнуть на то, что происходило вокруг. Музыка, которую я никогда раньше не слышал, наполнила мою душу. Бесконечные цвета и узоры создавали чудесные образы, которые казались реальнее, чем все вокруг.

Забыв о своей миссии развеселить попа в церкви, я просто наслаждался этим магическим путешествием. Вдруг чьи-то руки вцепились в мое плечо, и я оказался в обнимку с незнакомым дрищем с длинными волосами и фирменной футболкой "AC/DC". Он кричал в моем ухе: "Брат, ты видишь это? Это самая крутая поездка, которую ты когда-либо испытывал! Просто наслаждайся моментом, и все будет окей!"

Это был долгий путь, который я пройду, чтобы рассмешить попа в церкви, но я знал, что эта ночь подарит мне смех и веселье, которые невозможно забыть. Возвращаясь на землю, я понял, что не останусь долго в этом мире.

Возле церкви меня ждала группа друзей, которые тоже пришли сюда, чтобы поддержать меня. Мы были готовы взять штурмом этого седого места и показать всем, что гопота везде с нами. Похоже, с этой фразы началась моя адская пьянка.

Окружая церковь шумами и криками, мы с друзьями ввалились внутрь и уселись на последних рядах. Попу, глядящему с амвона, было не смешно, когда он увидел, что к нему зашли такие парни, будто они прямиком с Марса. Мы вручили ему небольшой подарок - книгу "Шлягеры русской рок-музыки". Поп просто не понял нашего юмора, и это было еще смешнее!

Но внезапно в нашей пятиэтажке раздался громкий шум, и перед нами появился охранник. Он грозно на нас посмотрел, а мы просто стали дырявить его взглядами. Мы знали, что нам придется покинуть это место, и мы сделали это круто! Приглашая всех на последний концерт "Би-2", мы весьма дружески покинули церковь.

В итоге, братишка, я потратил все свои деньги, чтобы купить ЛСД, но попа в церкви мы так и не рассмешили. Ведь наша жизнь - это такая штука, которую мы должны научиться принимать такой, какая она есть, вместе с ее приколами и неудачами.

Так что, братан, не стоит гоняться за иллюзиями. Ведь в нашей реальности есть столько классных вещей, которые просто ждут, чтобы мы их открыли. И всякий раз, когда я вспоминаю эту историю, я улыбаюсь и понимаю, что даже без ЛСД и без развеселенного попа в церкви, я все равно живу волшебной жизнью.

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...